Коли війна в Україні переросла у повномасштабне вторгнення, для тисяч людей постало питання: де жити? Одним із рішень стали модульні містечка — тимчасові поселення з металевих конструкцій, які швидко зводяться і дозволяють забезпечити базові житлові умови. Та чи залишились ці рішення тимчасовими? У Львові модульне містечко на Сихові функціонує вже понад два роки — і досі приймає нових мешканців.
Стан справ: мільйони без постійного дому
Згідно з даними Мінсоцполітики, на початок літа 2025 року в Україні офіційно зареєстровано понад 4,5 млн внутрішньо переміщених осіб. Для тимчасового розміщення ВПО існує понад 1400 об’єктів, найбільше — у Дніпропетровській, Закарпатській та Львівській областях.
Спочатку людей поселяли у школах, гуртожитках, дитсадках, навіть у вагонах поїздів, переобладнаних під житло. Згодом розгорнули програму «Прихисток», а також почали масово встановлювати модульні конструкції.
Містечко на Сихові — як усе влаштовано?
Найбільше львівське модульне містечко розташоване в Сихівському районі. Тут встановлено вісім двоповерхових будівель, кожна з яких поділена на модулі — житлові кімнати з базовими зручностями. Кожен модуль розрахований на чотирьох осіб. Крім житла, в будівлях є кухні, душові, пральні, спільні зони для дозвілля.
На відміну від попередніх «літніх» конструкцій, ці — зимового типу: з коридорним плануванням, утепленням, стабільним опаленням і резервним живленням на випадок відключень. Завдяки цьому навіть у морозні місяці всередині підтримується комфортна температура.
Побут, правила, спільнота
Адміністратор містечка Віктор Габітов розповідає, що зараз тут мешкає близько тисячі осіб. У кожного є обов’язки — мешканці чергують на кухні, дбають про чистоту в спільних зонах, дотримуються правил безпеки: палити й уживати алкоголь заборонено.
Містечко охороняється цілодобово, а мешканці мають прямий зв’язок із охороною. Водночас територія відкрита — сюди заходять мешканці району, вигулюють собак, гуляють з дітьми. Це робить простір частиною міського середовища, а не закритим табором.
Підтримка і забезпечення
Проживання в містечку — безкоштовне. Міська рада покриває витрати на комунальні послуги, прибирання, ремонтні роботи. Гуманітарну допомогу — зокрема їжу — нині отримують лише особи з вразливих груп: пенсіонери та люди з інвалідністю.
Також облаштовано інклюзивні приміщення: душові кабіни без порогів, кімната для реабілітації. Містечко поступово адаптувалося під потреби маломобільних мешканців.
Адаптація до нового життя
На початку війни багато хто не наважувався осідати: люди думали, що це ненадовго. Але поступово почали записувати дітей до місцевих шкіл, шукати роботу. Для малюків відкрили дитсадок поряд із модульним містечком. Дорослі теж почали інтегруватися — завдяки допомозі соціальних служб і спеціальним заходам із працевлаштування.
Нині містечко змінило демографію: середній вік мешканців зріс, побільшало літніх людей і людей з інвалідністю. Це ставить перед адміністрацією нові виклики.
Чи має така модель майбутнє?
Попри всі переваги, модульні містечка не завжди сприймаються як ефективне рішення. Деякі експерти вважають, що вони можуть стати “тимчасовим постійним житлом”, яке з роками занепадає, як це вже було в Харкові у 2015–2022 роках.
Проте львівський приклад свідчить, що за умови належного управління та залучення громади, навіть тимчасові поселення можуть перетворюватись на функціональні й безпечні простори для життя.